Відкрити меню

Як визначити межу самозахисту при тяжких тілесних ушкодженнях


Стисло по темі самозахисту і межі самозахисту, коли є тяжкі тілесні ушкодження

В залежності від ступеню тяжкості, тілесні ушкодження бувають:

  1. тяжкі;
  2. середньої тяжкості;
  3. та легкі.

А за формою провини – умисні та необережні.

У цій статті ми зупинимося на кваліфікації тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема, розглянемо з огляду законодавству тему нанесення тяжких тілесних ушкоджень – стаття 121 частина 2 КК України (ті, які спричиняють смерть). Також з’ясуємо, яка відповідальність лягає на особу за заподіяння тяжких тілесних через необережність та розглянемо особливості перевищення самооборони при заподіянні тілесних ушкоджень.

Як визначити межу самозахисту при тяжких тілесних ушкодженнях

Особа несе кримінальну відповідальність за тяжкі тілесні ушкодження (стаття 121 КК) в разі настання хоча б одного з перелічених наслідків:

  • якщо він був небезпечним для життя в момент заподіяння;
  • призвів до втрати будь-якого органу або його функцій;
  • спровокував психічну хворобу;
  • спричинив інший розлад здоров’я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менш ніж на 1/3;
  • спричинив переривання вагітності;
  • результатом є настання непоправної шкоди особі.

Детальніше про кожну з вищевказаних ознак розписано в Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Розглянемо деякі з них.

Небезпека для життя – тілесні ушкодження вважаються небезпечними для життя, якщо без надання медичної допомоги можуть закінчитися смертю потерпілого.

Втрата органу або втрата органом його функції – це втрата зору, слуху, мови, руки, ноги чи репродуктивної здатності.

Психічна хвороба, як наслідок тяжких тілесних ушкоджень, має місце незалежно від тривалості і того, чи підлягає вона лікуванню. Сюди не належать різні реактивні стани, що виникають внаслідок заподіяння ушкоджень (психози, неврози). Призначається психіатрична експертиза.

Розлад здоров’я, пов’язаний із стійкою втратою працездатності та становить не менше 33%, визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).

Якщо переривання вагітності відбулося внаслідок заподіяння тілесного ушкодження, то воно визнається тяжким незалежно від того, на якому терміні вагітності перебувала потерпіла.

Питання наявності знівеченого обличчя у потерпілого відноситься до компетенції суду. А судмедексперт визначає, чи є воно непоправним, наприклад, якщо для його виправлення потрібне оперативне втручання.

Покарання за тяжкі тілесні ушкодження згідно закону

Стаття 121 кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 5 до 8 років.

Якщо є обтяжуючі обставини, передбачені в частині 2 статті 121 КК, то верхня і нижня межа санкції піднімається, а покарання призначається на термін від 7 до 10 років.

Тяжкі тілесні, що призвели до смерті

Однією з обтяжуючих обставин складу злочину є тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть. Найбільше труднощів на практиці завдає розмежування цього складу злочину та умисного вбивства або вбивства з необережності, про які ми докладно говорили в статті «Як судять за ненавмисне та умисне вбивство: ст.115 ККУ».

Від правильної кримінально-правової оцінки діяння залежить, за якою статтею людина буде нести кримінальну відповідальність та який термін покарання призначать. Та й узагалі – чи був у діях особи склад злочину або смерть була заподіяна випадково.

Особливості тяжких тілесних ушкоджень із смертельними наслідками

Пленум Верховного Суду України в своїх роз’ясненнях зазначає, що основною розмежувальною ознакою є зміст та спрямованість умислу винного. Намір, як форма провини – це внутрішнє психічне ставлення людини до здійснюваної дії та наслідків.

Виникає питання, як зрозуміти, чи усвідомлював винний характер та значення своїх дій, чи передбачав настання наслідків, хотів або, навпаки, не бажав їх настання?

При вирішенні цього питання слідчий або суд повинен керуватися об’єктивними критеріями. Такими критеріями, зокрема, є:

  1. спосіб, знаряддя злочину;
  2. кількість, характер та локалізація поранень й інших тілесних ушкоджень;
  3. причини припинення злочину;
  4. поведінка винного та потерпілого до злочину, їх відносини.

Для того, щоб з’ясувати зміст й спрямованість умислу, потрібно розглядати сукупність всіх обставин вчиненого діяння, а не вибірково якийсь із них.

Все ж, вирішальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій:

  • при умисному вбивстві особа, яка його вчиняє, бажає смерті потерпілого, тобто має намір на вбивство;
  • при тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть, якщо винна особа не бажає смерті потерпілому, має місце вбивство з необережності.

Таким чином, суб’єктивне ставлення має розглядатись в комплексі з об’єктивними обставинами, проаналізованими вище, які й підтверджують або спростовують його. Для правильної кваліфікації недостатньо однієї лише думки чи ствердження винного про те, що він не хотів, або ж не передбачав такого наслідку, як смерть, чи навпаки.

Розмежування умисної та необережної форм вини

У необережному вбивстві, яке ми розглядали в уже згаданій статті про вбивство, відношення до дій та слідства у вигляді смерті, є необережним. При нанесенні тяжких тілесних ушкоджень ставлення до дій – умисне, а до наслідків – необережне. Це злочин з подвійною формою вини, проте в цілому воно визнається необережним.

Може виникнути ще більш складна ситуація, коли між тілесним ушкодженням та моментом смерті людини є певний проміжок часу (наприклад, якщо людину отруїли, але отрута подіяла через кілька днів). В такому випадку діяння не буде автоматично вважатися тільки тяжким тілесним ушкодженням. Але якщо винний мав намір убити, то це буде умисне вбивство незважаючи на те, що смерть настала не одразу.

Необхідно відокремлювати заподіяння тілесних ушкоджень як результат злочинної самовпевненості від здійснення діянь з непрямим умислом (коли винний передбачав та свідомо допускав настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якісь конкретні обставини, які могли б йому запобігти).

Також слід розмежувати заподіяння тілесних ушкоджень в результаті злочинної недбалості, від невинного заподіяння шкоди (коли людина взагалі не передбачала настання наслідків, не повинна була та (або) не могла їх передбачити).

Отже, як бачимо, виникають значні труднощі при доведенні тих чи інших ознак складу злочину, в результаті яких настала смерть потерпілого. Тому, без належної юридичної допомоги та правильно вибудуваного захисту, обвинувачений ризикує понести кримінальну відповідальність за інший злочин, можливо навіть важчий, ніж той, яке він насправді скоїв.

Нанесення тяжких тілесних ушкоджень при ДТП

У Кримінальному кодексі України склад злочину у багатьох випадках побудований як складний. Тому, окремі злочини можуть виступати частинами цілих складів інших злочинів. Це, зокрема, нанесення тяжких тілесних ушкоджень в ДТП.

Стаття 286 КК ч.2 встановлює кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатацію транспорту людиною, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжке тілесне ушкодження. Термін позбавлення волі за такі дії – від 3 до 8 років. Також застосовується позбавлення прав керування транспортними засобами на термін до трьох років або без нього. У цьому випадку, за тяжкі тілесні ушкодження стаття кримінального кодексу України 121 не застосовується та не кваліфікується.

Заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю з необережності

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з необережності є злочином невеликої тяжкості, санкція статті 128 КК не передбачає серед покарань навіть позбавлення волі. Вища міра покарання за такі тяжкі тілесні ушкодження – це обмеження свободи на термін до 2 років.

Зверніть увагу, що основною розмежувальною ознакою злочинів, передбачених 121 та 128 статтями КК, є форма провини. Тому, від належного доведення факту необережного заподіяння шкоди здоров’ю, залежить, за який саме злочин особа буде засуджена – за тяжкий умисний або за нанесення тяжких тілесних з необережності.

Самостійно людині, яка не є фахівцем в галузі кримінального права, важко розібратися в тонкощах та способах свого захисту.

Самозахист та межа самозахисту

Лише один вид тілесних ушкоджень має привілейований склад злочину, а саме, тяжкі тілесні ушкодження. Але до уваги потрібно брати й такі поняття, як самозахист і межа самозахисту.

Варто вказати, що регулюють перевищення меж необхідної оборони стаття 123 та 124 КК. Аналогічно, як й при умисному вбивстві, передбачаються три привілейовані ознаки:

  • перевищення меж необхідної оборони;
  • перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця;
  • діяння заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (або в стані афекту).

Про те, що таке «привілейовані склади злочинів» та їх ознаки читайте в статті про умисне вбивство. Також на нашому сайті ви можете дізнатись, який кримінально-правовий наслідок перевищення меж необхідної оборони застосовується сьогодні у судовій практиці.

Підводимо підсумки по темі самозахисту, межі самозахисту та тяжких тілесних ушкоджень:

  1. Стаття 121 КК визначає шість ознак, за якими тілесне ушкодження можна віднести до категорії тяжких.
  2. Наказом МОЗ №6 від 17.01.1995р. передбачено Правила Судово-Медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, за якими встановлюються медичні критерії кожної з ознак тяжких тілесних ушкоджень.
  3. Кримінально караються як умисні, так і необережні тяжкі тілесні ушкодження.
  4. За аналогією з умисними вбивствами, закон передбачає і привілейовані склади умисних тяжких тілесних ушкоджень.
  5. У тих злочинах, де важкі тілесні ушкодження є складовою частиною (наслідком) того чи іншого діяння, не потрібно додатково кваліфікувати дії по ст. 121 ККУ.
Сподобався матеріал? Будем вдячні за поширення в соцмережі!
ОгидноПоганоСередньоДобреВідмінно
Як визначити межу самозахисту при тяжких тілесних ушкодженнях

Підпишіться на нашу щотижневу юридичну розсилку!

© 2019 Юридичний самозахист · Копіювання матеріалів сайту без дозволу заборонено
Всі зображення на ресурсі використовуються згідно з ліцензією Creative Commons CC0
Дизайн та підтримка: GoodwinPress.ru